Туризм

Туризм вважається однією з найпотужніших індустрій світу. Туризм є джерелом доходів та робочих місць у багатьох країнах світу.

Ця галузь економіки розвивається дуже динамічно і є важливим елементом соціально-економічного розвитку. Сьогодні бізнес обсяг туризму дорівнює або навіть перевершує експорт нафти, продуктів харчування або автомобілів.

Але попри динамічний розвиток і зростання економіки, він також має свої негативні наслідки для природного середовища: забруднення води, ґрунтів і океанів, зміна клімату, неефективне використання джерел енергії, руйнація пам’яток природи, знищення біорізноманіття тощо.

Реальний вплив туризму на довкілля залишається прихованим за рахунок того, що транспортні перевезення, готельний та ресторанний бізнес сприймаються як окремі сектори сфери послуг, а не як взаємопов’язані компоненти єдиного комплексу, головним завданням якого є задоволення всезростаючих потреб туризму.

Зростання значимості туризму та загострення проблем, пов’язаних з його розвитком, змушують говорити про необхідність змін та пошуку нових векторів розвитку. Це стало причиною численних спроб адаптації головних положень і принципів концепції сталого розвитку до контексту туризму. Слід зазначити, що перша спроба визначення сталого туризму була зроблена ще у 1988 році Всесвітньою туристичною організацією. Сталий туризм розглядався як напрямок, що веде до управління всіма ресурсами таким чином, що економічні, соціальні й естетичні потреби можуть задовольнятися при одночасному збереженні культурної самобутності, основних екологічних процесів, біологічної різноманітності і систем підтримки життя.

Значно пожвавилися зусилля з розроблення принципів сталого туризму після прийняття “Порядку денного на ХХІ століття”. Туризм не був включений як окремий розділ у цей програмний документ, який охоплює різноманітні аспекти сталого розвитку світового співтовариства. Та все ж таки у “Порядку денному на ХХІ століття” була сформульована думка про те, що індустрія туризму володіє колосальним потенціалом і може вносити конструктивний внесок у сталий розвиток всіх регіонів планети.

Важливим кроком стало розроблення у 1996 році Всесвітньою туристичною організацією, Світовою радою з подорожей та туризму та Радою планети Земля власного “Порядку денного на ХХІ століття у сфері подорожей та індустрії туризму”. Крім цього, протягом 1990-х років була ухвалена ще низка міжнародних документів. Зокрема, Міжнародна конференція з туризму, яка відбулася у Ланшеро (Канарські острови) в 1995 році, ухвалила “Хартію зі сталого туризму”. У квітні 1999 року рішенням Генеральної Асамблеї ООН та Комісії ООН зі сталого розвитку була ухвалена “Міжнародна програма зі сталого розвитку туризму”. У цьому ж році у Сантьяго (Чилі) був ухвалений “Глобальний етичний кодекс туризму”. Всі ці документи так чи інакше розкривають екологічну, економічну та соціальну складову сталого розвитку туризму. “Розвиток туризму, – зазначено у “Хартії зі сталого туризму”, – має бути оснований на критерії сталості. Це означає, що він є екологічно прийнятним на тривалий період часу, економічно життєздатний, а також етично та соціально справедливий і рівноправний щодо місцевих громад”.

Особливо актуально це звучить для України, країни з колосальним туристично-рекреаційним потенціалом, яка покладає великі надії на туристичний сектор економіки. Україна саме зараз має можливість розвивати туристичну індустрію на засадах сталості. Звичайно, концепція розвитку сталого туризму, з повним дотриманням принципів гармонійного розвитку, є складною в реалізації, але водночас вона є ідеалом, орієнтиром, до якого слід прагнути.

Курортні та рекреаційні території нашої держави становлять близько 9,1 млн. га, тобто 15% території. Щороку Україну відвідує приблизно 17 млн. іноземців, більшість яких є громадянами країн СНД, а третина – з ЄС. За даними Всесвітньої туристської організації, частка України в турпотоках Європи становить близько 4%, а також приблизно 0,9% в загальноєвропейських надходженнях від туристичної діяльності.

Але туристичний потенціал України на сьогоднішній день розкрито не повністю (частка туристичної галузі в структурі ВВП країни – 1,5 – 2,5%). Основними перешкодами розвитку туристичного сектору в Україні є переважно чинники управлінського, економічного, соціального, екологічного та культурного характеру.

4